Неоромантизм в творчості М.Вороного

  Творчість Миколи Вороного є одним з найяскравіших виявів актуальних для української поезії кінця ХІХ-початку ХХ ст. процесів рецепції європейського художнього досвіду. Творче засвоєння художніх здобутків зарубіжної літератури в поезії Вороного — це не лише аксіоматичні для поета ранньомодерністичної епохи типологічні паралелі з світовою художньою практикою, а насамперед наслідок свідомого прагнення Вороного оновити і збагатити українську літературу, наблизити її до європейських художніх тенденцій. «Не знаю, оскільки мені це вдалося, але я був піонером, цілком свідомим і певним своєї мети  - так оцінював поет свою діяльність, спрямовану на засвоєння європейської художньої культури в українській літературі, зокрема в поезії. З рецепцією художнього досвіду європейських літератур була безпосередньо пов’язана вся багатогранна творча діяльність Вороного як поета - основоположника українського символізму, теоретика цього художнього напряму, перекладача, театрознавця, видавця і організатора літературного процесу.

Вплив європейських письменників на Вороного. До важливих передумов інтертекстуального зв’язку поезії Вороного з європейською художньою практикою належить широка обізнаність поета з творами багатьох зарубіжних письменників і філософів. Сам Вороний у нотатках «До статті Олександра Івановича Білецького про мене» особливо підкреслював значення знайомства з творами французьких символістів і парнасців для формування власної творчої індивідуальності. Інтертекстуальна спільність з французькою поезією була не випадковим явищем для творчості Вороного, в якій художньо-світоглядна парадигма символізму взаємодіяла з неоромантичними художніми тенденціями, оскільки у французькій літературі кінця ХІХ-початку ХХ ст. також існував тісний зв’язок між неоромантизмом і символізмом, засвідчений дослідниками світової літератури. Найширша інтертекстуальна співвіднесеність поезії М. Вороного - з творчістю П. Верлена, з якою поет ознайомився в оригіналі, коли 1902 р. проживав у Харкові. Творчій індивідуальності Вороного була близькою музичність поезії Верлена, задекларована відомою тезою «Найперше - музика у слові!». Письменник підкреслював своє прагнення синтезувати французьку культуру вірша і національні художні традиції: «Не скажу, щоб це були переспіви тих поетів або рабське наслідування: це було засвоєння французької культури вірша, фасону, манери і привласнення цієї поетичної культури нашій мові, нашій версифікації». Обізнаності Вороного з творами багатьох французьких поетів сприяла робота над «Антологією французької поезії», яка залишилася неопублікованою. Як зазначав сам поет, редагована ним антологія мала містити зразки французької поезії від старофранцузького епосу, провансальських балад і стансів до Ш. Бодлера, П. Верлена, А. Рембо, С. Малларме, Е. Верхарна, М. Метерлінка, Ж. Мореаса та ін. Серед своїх улюблених письменників Вороний називає французьких романтиків В. Гюго і А. Мюссе.

Помітну роль у становленні творчої індивідуальності Вороного відіграла художня спадщина російських поетів О. Пушкіна, М. Лермонтова, Ф. Тютчева, М. Некрасова, С. Надсона, К. Бальмонта, В. Брюсова. О. Блока. Найсильніший вплив на творчість Вороного серед російських поетів мав, за свідченням самого поета, К. Бальмонт, з яким Вороний був знайомий особисто. Разом з тим Вороний у нотатках «До статті Олександра Івановича Білецького про мене» зазначав: «Але дивна річ, обертаючись досить довго в російських артистичних та літерацьких колах, я під сильний вплив російської літератури не потрапляв ». Поет відзначав також своє несприйняття польської літератури, хоча вважав Ю. Словацького своїм улюбленим письменником, був знайомий з Я. Каспровичем і А. Немоєвським. Пантеїстичний художній світогляд Вороного формувався в контексті ознайомлення з філософськими системами Спінози, Шеллінга, Шлейєрмахера, Шопенгауера, Гартмана і Ніцше. Світоглядними вченнями німецьких філософів-романтиків поет зацікавився під час навчання у Львівському університеті, під впливом лекцій професора Скурського, який, за спогадами Вороного, «з величезним запалом і в дуже поетичнім викладі вмів знайомити аудиторію з величними системами Спінози, Шеллінга, Шлейєрмахера ». Поезія Вороного показово проілюструвала формування символізму, домінантного для його творчої індивідуальності, а також актуальних для його художнього мислення неоромантичних тенденцій у процесі поглибленого розвитку романтизму, набуття ним нової художньої якості, що об’єднувало розвиток української поезії кінця ХІХ — початку ХХ ст. з європейськими літературами. Характеризуючи динаміку розвитку основних течій і тенденцій в європейській і американській поезії другої половини ХІХ — початку ХХ ст., Д. Наливайко відзначає пізньоромантичну течію, «яка в середині ХІХ ст. переважала в поезії більшості національних літератур, і з часом в багатьох її явищах відбуваються трансформації, що приводять до переростання романтизму в неоромантизм і символізм ».

Формування символістичного дискурсу поезії Вороного на основі розвитку романтичних тенденцій виразно виявлене ранніми творами письменника - поемою

«Євшан-зілля»  і ліричний цикл «Мандрівні елегії».У семантичному центрі поеми «Євшан-зілля» - закорінені в романтичній історіософії тема історичної пам’яті, цінності патріотичного почуття. Разом з тим багатоплановість символічного образу свідчить про розширення меж романтичного образотворення до властивого символістичній поетиці поліфонізму поетичної символіки, логічно неподільної множинності семантичного наповнення символу. В циклі «Мандрівні елегії» романтичні мотиви мандрів, лихої долі, прагнення ліричного суб’єкта залишити край, що завдав йому «жалю, зневаги і одчаю», підсилюються акцентуванням трансцендентної детермінованості буття суб’єкта вислову, підкорення «силі невідомій», мотивами втраченого шляху, марного пошуку, настроєм трагічної самотності, катастрофізму - структурно-семантичними характеристиками, співмірними з поетичним дискурсом символізму. У третьому, завершальному вірші циклу - «Невже ж всесильне царство Арімана?..» - символістичне світовідчуття розкривається також в духовній цінності ідеального жіночого образу - «витвору таємничих мрій». Образна атрибутика романтичної лірики ХІХ ст. («терни, байраки, дике поле», «нудьга», «чарівне зілля»), широке використання розмовної ідіоматичної лексики («мов торба за плечима», «піду в світи порадоньки шукати», «чи є хто в лузі - озовися!», «нудити світом», «голодні, голі, мов циганські діти») поєднується в «Мандрівні елегії». 

Підготував: Хмельницький Олександр